з  чогось  треба  починати.... почну  з  філософського.....


Пацьорки — дрібний різнокольоровий бісер. Ним можна вишити гарну картину, а можна розсипати по підлозі і ніколи не зібрати до купи. Власне, все наше життя є гра в пацьорки. І від того, як ти використовуєш ці «дрібниці шиття», залежить, чи складуться вони у візерунок.
                                                    Ірен  Роздобутько.Гра  в  пацьорки.
Я  люблю  намиста, страшенно  люблю.Певно, вони - ці  намиста,  буси, згарди, шелести,  мониста,  гердани -  ПАЦЬОРКИ одним словом (коштовні  і  не  дуже ,  в  стилі  етно  чи  класика, фабричні  чи  хендмейд - байдуже...) манять  мене  не менше,  ніж  вишивка. Жінки  споконвіку  любили  себе  прикрашати,  і я  не  виняток...Люблю... 
Пацьоркова  душа...Бо  душа  моя  - неначе  й  міцна,  але  така  вразлива,  вбирає  в  себе  всі  блиски  та  спалахи  життя  і   повертає  все  назад,  неначе  пацьорка  на  нитці...пацьорка  не  має  сенцу  без  нитки...кожен  прожитий  день - то  є  пацьорка,  нанизана  на  нитку  життя...І  такі  вони  різні,  ці  пацьОрки...як  дні...Візерунки  життя, наче   вишиті  ниткою  на полотні...Бо  вишивка - це   ще  одне  моє  величезне  Я....Без  вишивки  не  уявляю  собі  й   дня...про  вишивку  і  з  вишивкою  всі  думки  моєї  пацьоркової  душі....

Нанизую пацьорки обережно,

Щоб не згубити жодної з душі.

Вони для мене справжні обереги.

Нанизую від краю й до межі.

Нанизую, приспівуючи пісню –

Для кожної свій ритм і свій мотив.

Нанизую, допоки ще не пізно,

Допоки маю сили, щоб іти.

Нанизую на ниточку тоненьку,

Немов на пам’ять, рідні кольори.

Так, як колись мене навчила ненька,

Нанизую від низу й догори.

Пройдуть роки, зов’януть хризантеми,

Залишаться лиш барви у душі –

Мої червоні, сині та зелені

Рясні пацьорки – спогади-вірші.(Анастасія Надвідна)